wp_ My Ukraine » Blog Archive » Син не їде ховати батька з Небесної Сотні
Tuesday, March 11th, 2014 | Author:
 Березень 11th, 2014

IjnPo9kNAb87 березня у столичній лікарні, не виходячи з коми, помер 101-й герой Небесної сотні – 83-річний  офіцер ВМС СРСР у відставці Іван Максимович Наконечний. З 1982 року він жив з сім’єю в Києві. Два роки тому поховав дружину, уродженку Санкт-Петербурга, якій вдалось пережити блокадну зиму. Найстарший захисник Майдану був там з перших днів – відтоді, як Беркут побив студентів. Всі родичі його вмовляли не ходити на Майдан у такому віці.  А він відповідав, що давав військову присягу захищати свій народ. І був упевнений, що на старика ніхто ніколи не підніме руку…

Іван Наконечний отримав важку травму голови  і шийного відділку хребта 18  лютого близько 17 години, коли захищав барикаду на Інститутській. «Його вдарив хтось із атакуючих,- розповідає племінник Івана Наконечного Євген Чебан. –  я не знаю, хто це був – беркутівець, вевешник чи тітушка.  Швидка привезла його до Інституту нейрохірургії, і професор, який робив йому операцію, лише припустив, що удар міг бути нанесений важким металевим предметом. Я зараз ініціюю міліцейське і прокурорське розслідування,  аби точно встановити – чим ударили і як. І у кого могла піднятися рука на старого. Максимально знайти свідків. Знайти бригаду «Швидкої допомоги»,  яка забрала його з Майдану – можливо, вони щось зможуть розповісти і я отримаю більш детальну інформацію , як це трапилось. У лікарні мені таких свідчень не дають».

Коли відбудеться поховання Івана Наконечного – ще не відомо. За словами племінника, воно можливе лише після дослідження тіла. До того ж, не все зрозуміло  із цвинтарем – Іван Максимович хотів бути похований разом із батьками,  а з цим виникла проблема, яку пообіцяли допомогти вирішити юристи з Майдану. Гроші на поховання вдалося зібрати теж завдяки майданівцям.

Але ми, власне, не про це.

Справа в тім, що у Івана Максимовича є син. Він мешкає у Санкт-Петербурзі, на батьківщині своєї матері. Коли сталося лихо, Євген Чебан подзвонив двоюрідному брату й повідомив страшну звістку. Але той відмовився ховати батька. Навіть попрощатися не захотів. «У вас там багато бандерівців. Мені страшно туди їхати», – сказав син загиблого героя Небесної сотні.

Саме так виглядають «заслуги перед вітчизною»,  за які Путін нагородив придворного  телеведучого  Дмитра  Кисельова. Такі ж ордени він має роздати усім іншим гвинтикам  потужної пропагандистської машини – журналістам, дикторам, блогерам  на зарплаті. Вони справді заслужили.  Такого розквіту стадного інстинкту і водночас  підйому трусливої  суспільної ненависті до «ворогів» у Росії не було з часів Йосипа Віссаріонича. Такому рівню вивернутої свідомості позаздрив би навіть Геббельс.

Хтось зараз обов’язково скаже:  не треба все валити  на кремлівську пропаганду, – вочевидь, синуля  сам по собі гнилий зсередини. Бо якби був нормальним – від батька б не відмовився, попри всю пропагандистську маячню.  Все це так,   але не зовсім.  Як відомо,  кожна особистість має  світлий і темний бік. А вже який з них вийде на перший план  – залежить від багатьох чинників.  Великою мірою – і від цього.

Якщо людині протягом тривалого часу дмухати в уха про те, що вона свиня – людина зрештою захрюкає. Путінські «пропагандони» це добре знають. І працюють в поті чола задля того, щоб у Росії захрюкали якомога більше людей.  Як це було у 30-х роках минулого століття, коли  начебто нормальні  мешканці Радянського Союзу  «усім миром» ловили «ворогів народу»,  а зловивши,  дружно вимагали для них смерті. Коли брат «стучав» на брата, а  діти відмовлялись від своїх батьків. Неважливо – через слабодухість, або з ідейних міркувань, але – відмовлялись.

Ви думали, такого не може бути в 21 столітті? Ви помилялись. Адже гебістські архіви не горять. Історичний досвід  ніхто не викидав на помийку. І от вже нинішні громадяни РФ – теж нібито  цілком нормальні люди – охоплені нечуваним масовим психозом  і залучені до цього театру абсурду. Багатьох своїх російських віртуальних друзів  останніми місяцями я не впізнаю.  З прекрасних тонких інтелігентних людей  вони перетворилися на злобних тролів – з атрофованими органами сприйняття відмінної думки. Із спотвореною психікою  і збоченим уявленням про добро і зло. А найгірше те, що  ці зміни, схоже, незворотні. Таке враження, що звідкілясь із потаємних глибин людських душ, розбуркана покликом не божого походження,  піднімається темна зловісна сила, яка застить не лише розум, а  і серце.  Тут навіть освіченість не має значення. Протидіяти злу може  лише міцний внутрішній стрижень, з яким народжуються, на жаль, не всі…

…У мене прохання до колег-чоловіків.  Ба навіть не обов’язково  до колег,  а просто до тих, які підпадають під категорію «мужик з яйцями».  Подивіться ще раз на фото найстаршого героя Небесної сотні. Закарбуйте його в пам’яті. І якщо раптом – коли-небудь, як-небудь,   де-небудь (світ, кажуть, тісний) зустрінете на своєму шляху  головного провідника  кремлівської дияволіади  Дмитра Кисельова – будь ласка! – набийте  його самовпевнено-вгодований життєрадісний писок. Не за мільйони обдурених і  зомбованих мешканців Російської Федерації. Не за ретельно виполощені мізки начебто адекватних раніше людей.  Не за «коричневу чуму»  та міфічних «бандерівців» (яких  так злякався обережний нащадок  справжнього офіцера).  Натовчіть йому мордяку за одного лише Івана Максимовича. Я розумію, що від цього нічого  не зміниться. Справедливість не відновиться, відплата не настане. Темна субстанція, що вийшла з берегів, не повернеться назад. Але все-таки, хто-небудь, зробіть це! Нехай паскуда хоча б на мить відчує біль.

pic.com.ua

You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. Responses are currently closed, but you can trackback from your own site.

Comments are closed.